Тарас ШЕВЧЕНКО
Розрита могила
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».
Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.
9 жовтня 1843, І ще один маловідомий вірш Шевченка: Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам... Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна .
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
21 жовтня 1845 Павло Глазовий
ЗАНОЗА
Сказав якось Федір Галка
Занозі Панькові:
— Ти чому не розмовляєш
На вкраїнській мові?
— Зачим вона мінє нада? —
Прошипів Заноза. —
Што я — дядько тібє, что лі,
З какогось колхоза? Павло Мовчан Іздох савєцкій ветеран
(з циклу "Маленькі радощі") Хлопці, відкривайте пляшки!
Дівки, оголяйте ляжки!
Підіймаймо прапор НАТО,
Бо прийшло сьогодні свято! В нашом дворі галичанськім
Ветеран помер радянський,
І лежить тепер в гробу,
Сокіл із ОГПУ. Все савєцкіє медалі
Біля нього в гроб поклали.
Там біліє як лупа
Орден "За борьбу с УПА". Був небіжчик лейтенантом
І московськім окупантом, -
Тож бійці з УНА-УНСО
Трупу хáркають в ліцо. Всі радіють, всі харкáють,
Бо Вкраїну в серці мають, -
Тьма свідомих галичан
І поет Павло Мовчан!
|
