На жаль, на цей час збереглося дуже мало згадок та про життя етносів на території України, та й багато кому ця правда не вигідна, але нічого безслідно не зникає. Насправді, життя етносів було дуже бурним ще задовго до початку нашої ери. Наприклад: наш пращур – кроманьйонець із Мізинської стоянки (тепер Коропського району Чернігівської області), що жив 20 тисяч років до нової ери, виявляється, вже був неабияким інтелектуалом і витворив у зародку всі основні духовні напрями майбутньої цивілізації – науку (астрономія – місячні календарі тощо), релігію (культова магія, поняття про душу), систему знаків-символів (піктографічне письмо, числа, серед них і магічні: сакральна симірка і т. ін.), мистецтво (ансамбль музичних інструментів з мамутових кісток), побутову естетику (браслети меандри, що переважали за своєю красою античні меандри), високо-естетичне гончарне мистецтво, що вже мало всі прикмети знаменитої опішнянської кераміки – і ще, і ще. У всьому цьому мав передовсім виявитися інтелект цих піонерів української духовності. Адже до всього цього треба було додуматися, треба було потужно й глибоко мислити. А що вже говорити про апогей трипільської культури (V-ІІ тисячоліття до н.е.) і її інтелектуальні й інші духовні засяги настільки приголомшливі, що час від часу у вчених зринає припущення про те, що якісь позаземні цивілізації передали нам свій духовний спадок.
Справді, нікуди не дітися від того історичного факту, визнаного нині ученими всього світу, що саме з Придніпров’я пішла в світи вся індоєвропейська культура, що тут коріння індоєвропейських мов. Як і те, що в Україні виникла перша земна цивілізація і звідси вже поширилася по всій планеті. Тут уперше з’явилося сільське господарство і промисловість. Уперше приручили коня, корову й інших тварин. Уперше винайшли колесо й воза, і це для людства мало більше значення, ніж вся ядерна фізика. Зорали першу ріллю і посадили злаки, городину й сади. Випекли рукотворне сонце – пшеничну паляницю.
Причому не з дикої пшениці, а з культурної, яка була виведена в результаті складної селекційної роботи, коли було злучено в гармонійну сув’язь корисні хромосоми кількох диких форм. Уперше на планеті розпочалося дво-, триповерхове містобудування, зведено храми, обсерваторію, магістральні траси, піраміди українських степів – скіфські могили, циклопічні фортифікаційні споруди (Змієві вали – задовго до Китайської стіни). Була витворена дивовижно багата трипільська мова, що налічувала 20 тисяч слів. Перша писемність і перша поезія, різні види мистецтва. Зродилась незбагненно досконала наука й інженерна техніка. Тут з’явилася перша космогонія, астрономія, математика, медицина, агрономія, релігія, магія і т.д. Тут точно обраховано радіус Землі, орбіти планет, з точністю 0,9 сек. – тривалість місяця і 0,4 сек. – тривалість сонячного року і т. ін.
Трипільські астрономи досконало знали зоряну карту неба і його закономірності, виходячи з закону періодичності небесних явищ і руху небесних світил. Космогонія древніх базувалася на тривалих спостереженнях за зірками й планетами. Примітивні обсерваторії були ледь не в кожному селищі – як правило, при храмах. Мислителі Трипілля впритул універсально підійшли до закону явищ природи періодичності, зокрема на основі поміченого ними на базі поширеного явища семикратного повторення різних феноменів – семиелементної характеристики зодіакальних рушень, семибарвної палітри музичних нот і т.д. Трипільці першими створили магію чисел, кабалу, астрологію. Спираючись на езотеричні, сакральні уявлення пелазгів, які вони принесли до Стародавньої Греції, Піфагор створив своє вчення про числа. Цьому могла посприяти і його мати-пелазгійка, яка служила піфією при храмі у Дельфах.
Саме в книзі «Марш титанів: історія білої раси» Артура Кемпа ми можемо побачити яким саме був світ в давні часи та звідки взяла свій початок світова культура. Більшість сучасних білих людей є прямими чи непрямими нащадками групи білих людей, які приблизно з 5000 до 500 р. до н. е. опановували Європу. Батьківщиною цих людей, належних до Нордичної підгрупи Білої раси, була територія, відома нині як Україна. Достеменно ще невідомо, що спричинило міграцію цих індоєвропейців, але нещодавні дослідження показали, що близько 5600 р. до н. е. сталося затоплення басейну Чорного моря. Це вповні могло послужити причиною першого великого переселення. Танення льодовика, який відходив з Європи наприкінці плейстоцену, привело до підняття рівня світового океану майже на 100 м. Отож приблизно у 5600 р. до н. е. води Середземного моря ринули через вузький перешийок Босфор, знищуючи цивілізації Навколочорномор’я. Ця катастрофа викликала великі індоєвропейські міграції і породила біблійну легенду про Всесвітній потоп. Перші індоєвропейці посідали на коней і рушили по всіх усюдах, завалюючи усталене життя в тих місцях, куди вони приходили. Велика кількість їх оселилася в Північній Європі і залишалася там доти, доки згодом не почали знову рухатися на південь. Інші пересувалися на Середній та Близький Схід, ще інші рушали аж до Британії та Іспанії.
Індоєвропейські завоювання в Європі
Найбільші індоєвропейські завоювання в Європі були здійснені чотирма головними групами — кельтами, германцями, балтами і слов’янами. Усі ці групи прибували до Зхідної Європи хвилями приблизно з 4000 по 500 р. до н. е. Слово «кельт» походить від слова «келтой» — імені, що його дав завойовникам грецький історик Геродот. Римлянам кельти були відомі як галли або гаули, а на Британських островах — як бритти. Кельтські племена завоювали Грецію та Італію, а у 390 р. до н. е. загарбали сам Рим і завершили це завоювання походом на священне грецьке місце Дельфи . Хоча індоєвропейські племена були відомі під різними іменами, усі вони походили від спільної породи. Їхні мови виникли з однієї протоіндоєвропейської мови, сформованої тоді, коли всі їхні предки жили разом на своїй первісній індоєвропейській базі.
Існування первісної цивілізації у Європі, яка передувала цивілізаціям Середнього Сходу, було фактично проігнороване традиційною історичною на¬укою (особливо тими науковцями, які творили під час світоглядного панування європейського християнства). Це зумовлювалося передусім юдейсько-християнським упередженням, згідно з яким світова цивілізація розпочалася на Близькому Сході (Біблійний Старий Завіт розповідає виключно про середньосхідні події, а загальноприйнята думка епохи панування церкви вважала, що сад Едему знаходився там же, на Серед¬ньому Сході). З огляду на все це історичні факти досить істотно перекручувалися. Насправді ж одночасно з Месопотамською та Єгипетською цивілізаціями (або навіть і до них) у багатьох регіонах Європи існували досить розвинуті суспільства. Отже, великі міста і держави Близького і Середнього Сходу не можна вважати єдиними провідними центрами тогочасної цивілізації.
Майже одночасно з початком землеробства в Месопотамії, у Центральній Європі були засновані ферми з вирощування злакових культур. Деякі з найкраще збережених фермерських поселень у Франції та Британії датуються IV тис. до н. е. Важливо наголосити, що близько 5000 р. до н. е. на Балканах оброблялася мідь — десь за 2000 років до першої цивілізації в Месопотамії. В неолітичній Євро¬пі, де було вдосталь лісу, будували прямокутні дерев’яні будинки. Деякі з них мали дві кімнати і навіть двосхилі дахи. Залишки будинків, знайдені у Швейцарії і датовані V тис. до н. е., доводять, що їх могли зводити навіть на м’якому болотистому грунті, — під них підводили дерев’яні фундаменти або палі, глибоко забиті в землю. У V тис. до н. е. неолітичні поселення білих людей набули форми облаштованих сіл, містечок і подекуди навіть міст, які розляглися по всій Європі, Західній і Південній Русі. Ці перші неолітичні фермери вирощували хліб і тримали свиней, корів, собак та інших домашніх тварин. Ферми були організовані по всій Європі; кілька найкраще збережених ділянок знайдені в Ірландії. Знаряддя праці та мисливська зброя цих людей виготовлялися головним чином із кременю, а будинки — з дере¬вини. Одяг виготовлявся зі шкіри; є також дані про існування ткацтва. Маленькі знаряддя вироблялися з оленячого рогу і кістки. Епоха неоліту залишила по собі багато вишуканих гончарних виробів.
Письмо (IV тис. до н. е.)
Десь у IV тис. до н. е. первісні насельники континентальної Європи мали розвинене лінійне письмо. Точних відомостей про його походження немає. Є лише дані, що частково або повністю воно могло прийти до Європи з індоєвропейськими, або нордичними , завойовниками, які приблизно в цей час прийшли сюди зі своїх баз у Південній Русі (Україні). Найвірогідніше, ця мова лягла в основу гостро-кутового письма (протошумерське письмо), відомого як руни.
Одним з найвідоміших проявів розгортання арійської раси стало переселення частини аріїв в Індію в середині II тис. до н. е. На думку дослідників, назва "Індія” походить від арійського племені "сіндів”, які вирушили на південний схід з Таманського півострова, древня назва якого — Сіндіка. Уперше цей зв’язок відстежив німецький вчений К. Ріттер ще в середині XIX століття. Індія має ще одну назву — Бгаратта, тобто "Божественна Аратта” (від. санскр. бгаґа — бог). Саме в Індії були записані і збережені аратто-арійські віди (тобто "знання”, "відомості”, звідси відати — знати, медвідь — "медовий відун”, відьма).
Існування в минулому таких могучих досягнень, не виключає заснування тодішніх вищих шкіл, для передачі всього набутого наступному поколінню! На жаль не можна дізнатися яким був світ в далекому минулому, але саме з таких частинок можна хоч трохи зазирнути в минулий час. Ще одним з доказів освіченості наших пращурів є релігія. В умовах високої конкуренції за світове правління, більшість літератури було перевидано із значними змінами, приховано та знищено. Одним із збереженим письмом є «Велесова книга» написана в кінці 9 ст., поч. 10 ст. н.е. та охоплює період від 7 ст. до н.е. до кінця 9 ст. н.е.. З вище вказаної інформації нам відомо, що письменство, культура та релігія Індії прийшла саме з терен сучасної України. Основою Українського язичництва та Індійського індуїзму є – Веди. На нашу радість, ведичної літератури збереглося вдосталь, що дає нам можливість вивчити істинну культуру нашого краю. Отже, з історії язичництва відомо, що до досягнення дітей дванадцятирічного віку, вони повинні були знати на пам'ять всіх своїх пращурів до 7-го коліна та всіх своїх Богів. Носіями всіх знань були волхви. Волхви (відуни, віщуни) - жрецтво, служителі язичницького культу. Були передусім носіями релігійних знань, а також мудрецями, знахарями, лікарями. (Вікіпедіа). Волхви – це особливий клас людей, який користувався великою повагою у народна. Їхня мудрість та сила заключалися у знанні тайн невідомих людям. Із покоління в покоління ці знання передавалися наступним мудрецям – волхвам. Усі волхви, та й знання були вбиті в період хрещення Русі!
Висновок з вищесказаного
Отже, ми можемо побачити й дізнатися звідки взяла свій початок світова культура та освіта. Можливо, українські етноси не є видатними та відомими, на цей час, вченими, але ми з гордістю можемо сказати, що саме вони дали початок та поштовх для розвитку вищої школи світу. На жаль наші керманичі над цим навіть і не замислюються, щоб дослідити достовірність цієї інформації, внести зміни до підручників історії та й змінити менталітет такого видатного народу!
